17.09.2006 був в Рахові на святі бринзи! Емоцій так багато, що й важко їх впорядкувати навіть зараз, тому буду плагіатором і просто закину ті враження, які описав Алекс:
"Важко віриться що я вже вдома, що це все було насправді, а не в химерному сні і що дві доби практично без сну не так вже й шкідливо впливають на людьську психіку :)
Отже, туди як і планувалось виїхали перемишлянським поїздом, в якому я зустрів групу своїх знайомих + ми ще познайомились з чудовою компанією, яка їхала з нами. Далі маючи 1 год. в запасі, погуляли нічним Івано-Франківськом, мені дуже сподобалась охайність та непорушна тиша котра панувала в його центрі. Далі сіли в рахівський дизель і поїхали до пункту призначення (присвятивши на це 5 з лишком годин свого життя). В дизелі хоч і було досить прохолодно але доїхали без особливих пригод. В Рахові першим ділом я взяв білет на автобус до Львова, далі посиділи трошки в кав'ярні і вирушили мандрувати містом. Крім свята бринзи, ми виявляється потрапили ще й на день Рахова, якому виповнювалось 559 років.
Прочитавши святкову програму зрозуміли що парад сіл буде відбуватись тільки о 12.00, а на годиннику щойно стукнуло 10.00-щоб не марнувати час вирішили видряпатись на найближчу з гір і трошки відпочити від людського тлуму, що і успішно зробили. Позасмагавши під сонечком, та намилувавшись краєвидами котрі відкривались навколо вирішили покинути лоно природи і знову поринути в соціум, галас від якого окремими звуками долинав аж до нас, хоча ми були на досить великій відстані.
Як відомо усім хто хоча б один раз побувава в горах, спуск завжди важчий за підйом, звичайно якщо ти не на ровері ;), тому ми почали некваплячись спускатись. Щоб попасти на другий берег досить широкої Тиси нам довелось йти по доволі прикольному підвісному мості, на якому додавши трішки фантазії, а в декого її забагато, можна було робити чудеса резонансу :)), що ми з задоволенням і робили.
Отже, потрапивши в місто ми зауважили що площа біля сцени де 2 години тому було повно тлуму і народних колективів в національному вбранні була порожня, але ми знали причину цього явища-свято бринизи почалось і усі дійства перемістились на пагорб за межами міста, куди ми і посунули. Йдучи туди я натрапив на Юлю у вишиванці, вона тільки що приїхала і спішила також чим швидше потрапити у вир карпатського свята. По дорозі Юля мені повідала що ранкову тарапезу вона приймала на найвищій точці України-Говерлі, ну я і сам би так не проти. Зробивши фотку на добру і довгу пам'ять ми розпрощались і пішли хто куди. По дорозі до основного майданчика де знаходились так звані стенди сіл, ми проходили повз столи на яких місцеві умільці та прості торгаші пропонували свій та китайський крам-тобто під шумок свята продавали все. На лотках місцевих можна було побачити різноманітні вироби з деревини, як то кухонні дошки, люльки, пивні келихи, скриньки і масу інших декоративних виробів. Також, було багато виробів з овечої шерсті-в основному жупанчики, шкарпетки, одіяла і т.д. Піднявшись ще
вище ми побачили невеличку галявину з одного боку котрої стояли столи на яких стояла винуватиця цього свята-бринза, правда її не роздавали на ліво і направо, а продавали за гроші, з розрахунку десь 20 грн. за кг. З іншого боку були розміщені столи, за якими сиділи люди і споживали все те що готувалось прямо біля них, але якщо чесно я не побачив ні в приготуванні їжі, ні в самих стравах нічого оригінального-стандартний набір смажені сосиски, шашлик...
Оригінальність починалась трошки вище-там стояли імпровізовані загорожі за кожною з яких знаходилось одне з сіл, назву якого можна було прочитати при вході на брамі. В кожному такому дворику сиділи музики, які грали незвичних для простої людини пісень, з іншого боку стояли столи на яких лежала уся їжа та вироби, якими це село могло гордитись. Добре що усі страви були підписані-можна було хоч розібратись що є що! Підходячи туди всі бажаючі могли проконсультуватись по питанню приготування специфічних гірських страв
та безпосередньо спробувати вже готові вироби, основним і найбільшим в
асортименті з яких, була бринза. Там я вперше спробував цей вид сиру-на смак подібна на солоний продимлений коров'ячий сир з специфічним присмаком. Для повного розуміння атмосфери яка там панувала мушу додати що, там була купа люду який косяками підрулював до столів і змітав те що посмачніше і легше засвоюється :), а якщо серйозно то людей було справді дуже багато, і всі кудись пхались, йшли ба навіть повзли, але ніхто не стояв на місці і не
байдикував-100%-на активність та й годі, от якби в нас на фірмі так було;)
Трохи нижче стояла сцена де постійно хтось виступав, переважно виконуючи пісні народної тематики, особливо людям сподобались п'ятеро запальних африканських хлопців, які співали народних пісень.
Потомившись від бродіння по цьому ярмарку, ми розклали карімат і прилягли. Поскільки ми лягли на пагорбі, то ми могли з задоволенням спостерігати за людьми, що як ті невтомні мурахи снували туди сюди, ніби не усвідомлюючи того що вони тут роблять, а під дією інстинкуту виживання намагаються знайти собі поживу.
Була четверта година і до автобуса нам залишалось ще шість годин, я просто не міг пасивно пролежати цей час нічого не роблячи, крім того мене вже тіпало від їхньої музики, хоча може комусь вона до вподоби. Тому я піднявся і не заручившись підтримкою у своїх попутників попер вгору-все таки людина цікаве сотворіння, її завжди мучить питання, а що далі за тією горою:)? Отже, я вирішив шукати відповідь на це вічне питання, і з кожним кроком який я робив, мені ставало все краще і радісніше на душі, тому що по-перше ненависна музика ставала все тихішою і дальшою, а чарівний карпатський ліс все дужче і дужче огортав моє грішне та розбещене перевагами міста тіло. Не занаю як на іниших, але на мене Карпати завжди справляють майже однакове незрозуміле враження, коли всі проблеми і турботи не просто відходять на задній план, а взагалі зникають ніби їх ніколи і не було і не могло бути. Коли тебе огортає така краса та велич ти думаєш, яка ти все таки маленька піщинка у цьому неосяжному світі, і в цю ж мить ти починаєш цінувати той дар за який ніколи не дякував і який ніколи не помічав та приймав за належне - ЖИТТЯ.
Піднявшись ще вище, мою увагу привернуло щось яскраве, що майоріло далі вверх по стежині. Добравшись до того місця, я побачив що то був вінок з яскраво-жовтих квітів, що був покладений на могилі, на дереві поруч я прочитав, що це могила трьох хлопців які були закатовані вояками НКВД. Важко було пояснити собі, як в такому казковому місці могло статись щось настільки жахливе та брутальне, все таки ми, сучасні українці не усвідомлюєм, що за цю свободу, що ми зараз маємо колись проливалась кров наших дідів! Посидівши на цьому місці з 15 хв. я вирішив рухатись далі в гору, по дорозі я зустрів перехожого, який мені повідав що цією дорогою я вийду до якогось села, пардон, бо назви не пам'ятаю. Через деякий час я вийшов на асфальтову дорогу і почемчикував по ній, по дорозі зустрів вуйка який гнав додому корову. Він мене розчарував, бо сказав що дороги яка б вела назад у Рахів тут нема і далі не буде, а рухаючись вперед я і справді забреду в село, з якого все одно доведеться повертатись тією ж дорогою що і прийшов. З місця де ми розмовляли відкривався чудовий краєвид на долину, в якій і розкинулось місто Рахів, та річку Тису що перетинала її як величезна
змія. Я поцікавився в пастуха як їм тут живеться, на що отримав відповідь, що більшість молоді повиї'зджало на заробітки, бо всі підприємства та фабрики що колись забезпечували роботою рахівчан стояли, або були розграбовані.
- А мені багато не треба, маю молоко, м'ясо, якось проживу, - з посмішкою відповів він.
Побажавши йому доброго здоров'я я почав повертатись назад, підйом був дуже крутим, тому спуск мені давався не легко - доводилось йти маленькими кроками - так навантаження на м'язи ніг було меншим. Так некваплячись я покинув карпатський ліс і вийшов до місця де відсоток людей починав перевищувати відсоток всіх інших живих організмів :) і почав шукати свою компанію, бо вони не чекаючи мене змінили своє місце дислокації на ближче до сцени. Ще 15 хв. я лежав і дивився в небо за кульками, які з інтервалом десь в 30 сек. здіймалися в небо, ніби хотіли втікти від надокучливих їм людей, та особливо дітей, які тягали їх туди сюди заради власного задоволення.
Підходила 18 година і мав розпочинатись концерт в центрі Рахова, і ми вирішили не гаючи часу рушати туди, по дорозі мій шкільний друган Андрій закупився кількома дрібничками в місцевих умільців, показуючи при цьому чудеса у вмінні торгуватись :) Ростик що йшов трохи далі за нами придбав собі люльку і зразу почав її випробовувати - накришивши тютюну з сигарети в неї, з боку це виглядало досить кумедно, хоча треба віддати належне ремісникам - апарат працював, хоча за словами самого Ростика кінцевий продукт віддавав марихуаною :)) Так ми дійшли до центру де було чути, як налаштовують апаратуру музиканти з гурту "Друга ріка", перекусивши в місцевому ресторанчику, ми пішли на концерт, було близько 20 год.
Спочатку знаходитись на концерті було важко, бо там виступали місцеві виконавиці, яких слухати могли тільки місцеві жителі. Далі відбувалось декілька конкурсів, на яких розігрувались абонименти в Буковель, та інші призи. В Рахів варто поїхати хоча б для того щоб подивитись на ці конкурси, такого в цирку не побачиш - як рахівчани співають українських народних пісень, я так давно не сміявся :)
Справжнє свято почалось о 21 год. коли на сцену вийшла "Друга ріка", я скажу відверто, я не є великим шанувальником цього гурту, але на противагу тому що було до нього, то я їх мало не полюбив - справді досить гарна та що саме головне - якісна музика. Ні, що не кажіть, а це було круто!!! Вони співали до 22 год., поки не почався святковий салют, який тривав протягом останньої пісні і ще трошики довше. Салют був справді грандіозний, не думав що в таком глухому місті може бути такий тривалий і красивий салют - він був справді незабутнім.
Зразу після салюту ми рушили на автобус, який не заставив себе довго чекати, але мене здивувалио те, що мало того що нас не садили на місця по квитках, так і те що автобус був вже повністю забитий пасажирами, крім осаннього ряду сидінь. І тут я зробив грандіозну помилку, замість того щоб сісти з правого боку автобуса, де було глухе вікно, я сів з лівого, де були двері. Всю гіркоту цієї помилки я зрозумів тільки тоді коли автобус розігнався до крейсерської швидкості - гума на дверях з плином часу зсілась і утворились щілини з яких дуло прямо на вашого покірного слугу, що доставляло мені масу незручностей та дискомфорту, я не почував себе сухим та захищеним :) Тому ми з Андроном з допомогою матрасу, на який ми зовсім без здивування натрапили в цьому автобусі, почали законопачувати ці трикляті двері - що не кажіть а получлось в нас досить так непогано, і їхати стало набагато краще.
Єдина наша короткочасна зупинка була в славному Франківську, де мене хотіли перехрестити стражі порядку - санітари вокзалу за відливання в неположеному місці, але гріх буде їм не подякувати, за те що вони цього не зробили - низький вам уклін - хай вам служиться, так як мені їхахалось в автобусі:)
Андрій розбудив мене з глибокого сну, зі словами що ми кудись заїзджаєм, протерши очка я не повірив самому собі, перед мною великими літерами було написано АВТОВОКЗАЛ. Ще не вірячи в наше щастя, я зкомандував Андрону висаджуватись, так як ми добрались до пункту призначення і далі наші шляхи і "раховоза" розходяться. Вийшовши з автобуса я першим ділом поцілував львівський асфальт :), хронометр показував 4 годину чи то ночі, чи то дня. Була думка пішкарити на Сихів через танковий завод, але враховуючи що на вулиці була страшна тьма, ми цей варіант відкинули і почимчикували в напрямку перехрестя Стрийська-Наукова. Добрались туди без пригод, на зупинівці стояв вуйко-таксист, який хотів нас підвезти на Сихів всього-навсього за 15 грн., ми ввічливо відмовились від цього жесту доброї волі і пішли по дорозі маючи на думці зупинити попутного таксиста і заїхати на ньому додому за 5 грн., що невдовзі і втілили в життя.
Отже, на цьому наша грандіозна подорож завершується: Андрон пішов спати, наші друзі ще їхали в рахівському поїзді, а ваш покірний слуга заспаним пішов на роботу.
P.S. Як відомо після таких подорожей в пам'яті залишаються тільки хороші спогади, а погані зникають ніби їх і взагалі не було. Крім того я здобув нових друзів, і якщо пощастить ми ще не раз виберемось у подібні поїзденьки.
Шкода тільки що не зміг поїхати один мій друг, мотивуючи це якимись загадковими справами в суботу, чи то неділю, ну сподіваюсь його тепер дусить велика українська жаба (жартую:)), сподіваюсь наступного разу вона складе мені компанію - за одно превірим який вона "человек", бо ще Висоцький колись казав, що справжня суть людини проявляється в горах...
--
З найкращими побажаннями,
alex "
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
